Мегалітичний комплекс “Межові камені” на Кіровоградщині

Серед великої кількості археологічних пам’яток на території України окреме місце з-за своєї порівняно незначної поширеності та недостатньої вивченості займають мегалітичні споруди. Вітчизняні дослідники відзначають, що класифікація навіть відомих видів мегалітів вимагає значного доопрацювання в частині термінології та їх видових характеристик [Тесленко, 2007]. На сьогодні постає потреба розширювати класифікацію мегалітичних споруд й за рахунок нових для української території видів мегалітів, зокрема, т. зв. кам’яних алей (megalith alignments).

В межах території центрального регіону України – Кіровоградської області на сьогодні вченим та пам’яткоохоронцям відомо понад 2,5 тисячі пам’яток археології. Особливе місце, зважаючи на свою нетиповість для даної місцевості, займає нещодавно виявлений мегалітичний комплекс, за яким закріпилася місцева назва «Межові Камені». Об’єкт являє собою алею, що утворена 15 парами здебільшого вкопаних в ґрунт або в декількох випадках лежачих безпосередньо на поверхні каменів (чи використаних природних кам’яних виходів), розташованих в одну лінію, яка має протяжність на місцевості майже 800 м.
 
Аерофотозйомка мегалітичної алеї «Межові Камені» (виконано Бойко О., Бойко С.)
 
Даний комплекс знаходиться за 2,5 км на південь від південної околиці с. Нечаївка Компаніївського району Кіровоградської області (в межах двох сільських рад – Нечаївської та Виноградівської) на правому березі р. Саваклей або Сугоклея (басейн р. Інгул) та за 500 м північніше місця впадіння в цю річку її невеликої притоки, яку місцеві мешканці називають Сугоклейчиком.
 

Схема розташування мегалітичного комплексу «Межові Камені» (на основі супутникового знімку Google)
 
Історія дослідження та стан збереження. Варто віддати належне місцевому краєзнавцю та вчителю з с. Нечаївка Г. Ю. Громку, який звернув увагу на цей об’єкт і одним з перших висловив думку про те, що комплекс може мати давнє походження і відноситься до мегалітичних споруд. Щоправда ним було зафіксовано лише 12 найбільших каменів алеї, що утворювали 6 пар.
 

Найвищі мегаліти алеї 
 
В 2011 році комплекс «Межові Камені» було оглянуто археологами  М. П. Тупчієнком та В. В. Собчуком. За результатами огляду було встановлено, що алея має протяжність близько 800 м і утворена значно більшою кількістю каменів, які згруповані щонайменше в 15 пар.

В 2012-2013 роках було здійснено спробу більш детального вивчення об’єкту,[1] провівши попередні польові дослідження мегалітичного комплексу. Зокрема, за їх результатами складено план об’єкту шляхом визначення точних географічних координат кожного з каменів-менгірів, встановлено розміри їх наземної частини та геологічне походження, здійснено шурфування навколишньої території комплексу, знайдено нові групи каменів, що могли бути його складовою частиною, висловлено припущення про взаємозв’язок алеї каменів з групою поховальних споруд – курганів та поселеннями доби бронзи неподалік мегалітів.

Відомості про цей мегалітичний комплекс на Кіровоградщині було поширено в мережі інтернет, у зв’язку з чим об’єкт активно відвідується самодіяльними групами туристів. Зважаючи на ймовірні ризики щодо збереження даного об’єкту, в тому ж 2011 році за ініціативи відділу охорони культурної спадщини Кіровоградської облдержадміністрації мегалітичний комплекс «Межові Камені» було взято на державний облік, надавши йому правовий статус щойно виявленого об’єкту археології та встановивши охоронну зону – 50 м. Також об’єкт (в частині, що знаходиться в межах Нечаївської сільської ради) знайшов відображення в проекті землеустрою щодо розмежування земель державної і комунальної власності за межами населених пунктів на території Нечаївської сільської ради Компаніївського району Кіровоградської області, що відповідає нормам чинного українського законодавства з охорони культурної спадщини.

Характеристика об’єкту. Мегалітичний комплекс «Межові Камені» являє собою алею, утворену двома рядами з 30 каменів (рис. 1, табл. І). Відповідно сторін світу алея тягнеться з північного сходу в напрямку південного заходу (рис. 2). Особливістю споруди є те, що вказані камені розміщені парами, яких на місцевості виявлено 15 (рис. 5-49). Відстань від І до ХV пари складає 779 м.[2] Відстань між каменями в парах коливається від 1,5 до 3,2 м. Відстань між сусідніми парами каменів складає від 12 до 126 м. Переважна більшість каменів алеї вкопані в ґрунт або знаходяться безпосередньо на поверхні і лише камінь № 25 з пари ХІІІ є виходом гранітного щита, що був використаний будівничими алеї в якості конструктивної частини споруди. Висота наземної частини найвищого вертикально вкопаного каменю з комплексу (камінь № 10, пара V) складає 1,3 м. Інші камені мегалітичної споруди мають висоту від 0,16 до 0,93 м.

Топографічно комплекс займає територію від берегової лінії р. Саваклей (Сугоклея), далі перетинає схил вододілу та русло р. Сугоклейчик й виходить на схил плато. Різниця перепаду абсолютних висот найнижчої та найвищої точок алеї складає приблизно 25 м.

Каміння комплексу, за визначенням Г.А. Калашник, належить до двох кам’яних порід місцевого походження – гранітів порфіробластових Кіровоградського та Новоукраїнського комплексів різного ступеню вивітреності. Поклади з виходами вказаних порід на поверхню відомі в безпосередній близькості з «Межовими Каменями», тому видається очевидним використання саме цих місцевих порід каменя для зведення комплексу. Однак не викликає сумніву, що робота по спорудженню комплексу вимагала значних зусиль. Наприклад, вага одного з найбільших каменів комплексу – № 18 складає щонайменше 2 т. Складність роботи будівничих полягала не тільки в переміщенні окремих досить важких каменів, але й в дотриманні високої точності спорудження алеї. Так, за результатами точних вимірів, проведених в 2012 році встановлено, що через усі 15 пар каменів проходить єдина пряма-вісь. Дирекційний кут (азимут) вісі складає 254°01’42,3”, тобто відхилення алеї від найближчого основного напрямку «схід-захід» складає майже 16°.

З метою встановити наявність продовження алеї каменів вздовж лінії, яку утворює комплекс на правому березі р. Саваклей (Сугоклеї) було здійснено огляд протилежного лівого берега річки, що однак не дав результатів.

Периферія мегалітичного комплексу. В безпосередній близькості до «Межових Каменів» трапляються поодинокі знахідки невиразних крем’яних відщепів та декількох фрагментів кераміки. Однак більш показовими виявилися результати розвідок в ареалі 3-5 км від мегалітів (рис. 4.3).

Цікаво було дізнатися про можливе використання в минулому мису, утвореного злиттям р. Саваклей (Сугоклеї) з р. Сугоклейчиком, який в північній частині перетинається мегалітичною алеєю. Однак закладені в межах мису 3 шурфи не дали жодних артефактів, а глибина залягання материка (вихід гранітного щита) складала лише 0,15-0,4 м.

Відносно недалеко від мегалітичного комплексу в результаті археологічних розвідок, здійснених спільно з археологом з Кіровоградського обласного краєзнавчого музею Федоровим С.С., виявлено 3 давніх поселення, два з яких датуються добою бронзи (ІІ тис. до н.е.), а одне – часом черняхівської культури (ІІІ-V ст.).

Більшість відомих мегалітичних споруд на території України (підкурганні кромлехи, дольмени, менгіри) датуються добою енеоліту-бронзи (ІV-ІІ тис. до н.е.) [Тесленко, 2007], тому з точки зору можливої хронологічної прив’язки комплексу «Межові Камені» найбільше зацікавлення викликають саме вказані поселення доби бронзи.

Поселення Виноградівка І. Знаходиться на відстані 2 км в сх. напрямку від східної околиці с. Виноградівка Компаніївського району Кіровоградської області та 2-2,5 км на пн.-зх. від алеї мегалітів. Поселення знаходиться на правому березі р. Сугоклейчик та займає невисокий мис, утворений впадінням з заходу в річку її невеликої притоки. Приблизні межі поселення (100 х 200 м) зафіксовані за площею збору підйомного матеріалу. Колекція знахідок з поселення нараховує 346 одиниць, в тому числі фрагментів кераміки (322), кісток тварин (16), кам’яних виробів (7) та одного уламка бронзового серпа. На підставі аналізу фрагментів керамічного посуду поселення датується XVI-XIII ст. до н.е. й відноситься до часу існування сабатинівської культури.

Місцезнаходження Софіївка І. Знаходиться на відстані 1,5 км в пд.-сх. напрямку від пн.-зх. околиці с. Софіївка Компаніївського району Кіровоградської області та 1,4-1,8 км на пн.-зх. від алеї мегалітів. Збори підйомного матеріалу відбулися на території площею 70 х 100 м, що обмежена з пн. глибокою сухою балкою (урочище Коротяк) та зі сх. і зх. невеликими балками, що впадають в урочище. Зібрана колекція являє собою 30 невиразних фрагментів ліпного керамічного посуду, попередньо датованих широким хронологічним періодом епохи бронзи (ІІІ-ІІ тис. до н.е.).

Є підстави вважати, що на периферії мегалітичного комплексу можуть знаходитися й інші невідомі давні поселення, на що вказують чисельні знахідки зернотерок, кам’яних сокир, крем’яних знарядь праці та зразків зброї (рис. 50).

Також під час обстеження найближчої околиці «Межових Каменів» виявлено велику кількість окремих курганів та курганних груп. Найбільше зацікавлення викликає курганна група ІІ, що знаходиться на відстані 0,5-1,5 км в зх. напрямку від останньої ХV пари «Межових Каменів», оскільки якщо умовно продовжити траєкторію осьової лінії мегалітичного комплексу в пд.-зх. напрямку, вона неодмінно перетинає ареал вказаної курганної групи (рис. 3). Група складається з трьох насипів. Найбільший курган № 3 має висоту близько 2,5 м. Широко поширене в цій місцевості каміння використовувалося й при спорудження цього курганного насипу: на його задернованій поверхні – в центрі та південній полі – зафіксовано ряд досить крупних вкопаних каменів (рис. 51).

Pro et contra. На сьогодні, не дивлячись на той факт, що алея «Межові Камені» візуально сприймається саме як об’єкт давнини, немає поки що жодних прямих археологічних доказів цьому.

Навіть місцева назва об’єкту – «Межові Камені» – підкреслює його функцію певного кордону, межування однієї території (яка сприймалася, як власна, своя) від іншої (чужої), виконаного за допомогою поширеного в цій місцевості матеріалу – каменю. Досі в селі Нечаївка можна побачити приклади відмежовування садиб від зовнішнього світу парканом у вигляді ряду вкопаного крупного каміння (рис. 52). Однак важко зрозуміти потребу відмежувати в такий трудомісткий спосіб у випадку з «Межовими Каменями», адже кам’яна алея, проходячи майже зі сходу на захід, розділяє місцевість на дві половини – північну і південну. Особливо виникає сумнів щодо цінності південної фактично непридатної для проживання та господарювання території, яка являє собою мис зі слабким гумусним шаром й з виходами майже по всій поверхні гранітного щита.

Ще однією контрверсією щодо недавнього походження кам’яної  алеї була ідея маркування території, яка почала масово заселятися з середини ХVIІI ст., для зручного переходу через річки (позначення бродів). Також на топографічній карті масштабу 1:25000 (зйомка 1952 року) через річку Саваклей саме навпроти місця розташування алеї каменів показано міст (?) (брід) (?). Однак знову у випадку реалізації цієї ідеї залишається незрозумілою потреба дотримання великої точності й масштабності в спорудженні алеї.

Та все ж, прийнявши апріорі давність комплексу «Межових Каменів», наша увага більше зосереджена на версіях призначення алеї мегалітів, яких маємо дві.

Перша, пов’язана з прив’язкою мегалітичних алей до поховальної споруди (споруд), їх сприйняття, як конструктивних частин єдиного комплексу, головною частиною якого була поховальна споруда (споруди).

На південному березі Бретані поблизу містечка Карнак (Франція) знаходиться три крупних мегалітичних комплекси: Менек (являє собою велике напівколо з 70 каменів до якого з пд.-зх. підводить алея шириною 90 м та довжиною в кілометр. Алея складається з 11 паралельних рядів з майже 1100 менгірів), Кермаріо (десять рядів з тисячі каменів, що утворюють алею довжиною 1180 м. Ці ряди тягнуться в напрямку дольмена та могильника), Керлескан (колона з 13 рядів довжиною 820 м та шириною близько 130. В кам’яних рядах Керлескана збереглося лише 555 менгірів. Ці ряди ведуть до неправильної форми кола, що охоплює галерейну гробницю, яка знаходиться під насипом, обкладеним камінням. Над гробницею споруджено один високий менгір). Усі три алеї орієнтовані в напрямку пн.-сх. – пд.-зх. (до речі, як і «Межові Камені»), і є версія, що всі вони раніше були єдиним цілим [Хокинс, Уайт, 1984, с. 120-122].

Під час обстеження навколишньої до «Межових Каменів» місцевості не можна було не звернути увагу на скупчення крупного правильних форм каміння в двох лісосмугах, що проходять майже перпендикулярно до умовної лінії, проведеної від алеї мегалітів до курганної групи ІІ (рис. 3, 53-54). Це каміння зосереджувалося саме в точках перетину цієї умовної лінії з лісосмугами, що може свідчити про стягування цих каменів з найближчої території. Постає питання звідки це каміння і яку функцію виконувало, знаходячись на плато, тобто на достатньо віддаленій відстані від річкової долини, де воно зустрічається у великій кількості і звідки походить.

Можна передбачити, що це каміння походить зі зруйнованої частини мегалітичної алеї, яка першопочатково доходила до курганної групи ІІ, можливо, до найвищого насипу в групі – кургану № 3. Алея, в такому випадку, була задумана як певний ритуальний коридор від поховальної споруди або ж навпаки до неї, тобто щось на зразок того, що ми бачили в мегалітичних алеях французької Бретані.

Друга версія передбачає свідому астрономічну направленість кам’яних алей. Такі мегалітичні споруди,  як алеї, хенджі (Стоунхендж) піддаються вивченню методами так званої астроархеології. Найближчі аналогії комплексу «Межові Камені» ми знаходимо на о. Льюіс в Шотландії, де розташовано мегалітичний комплекс Калленіш. Він складається з кола та алеї, виконаних з великих вертикально встановлених каменів [Хокинс, Уайт, 1984, с. 235]. В Калленіші вченими було знайдено 10 азимутальних напрямків, що утворюють камені комплексу, пов’язаних з крайніми положеннями сонця та місяця. Іншими словами Калленіш міг використовуватися як календар та механізм для передбачення сонячних та місячних затемнень [Хокинс, Уайт, 1984, с. 240-241].

Що стосується «Межових Каменів», то перевірка його ймовірної астрономічної направленості лише розпочалася. Однак вже точно можна сказати, що загальний азимутальний напрямок алеї (254°01’42,3”) значно не співпадає з напрямком на точки сходу та заходу сонця в день літнього сонцестояння (рис. 55). За допомогою доступних в інтернеті програм [4] було прораховано, що напрямок основної вісі «Межових Каменів» також не співпадає з напрямком на точки сходу та заходу сонця й в інші ключові дні, що враховуються в астроархеологічних розрахунках – зимового рівнодення,  а також весняного та осіннього сонцестояння (рис. 56). Однак поки що не перевірялися крайні точки Місяця та напрямки на деякі сузір’я, видимі в цій частині півкулі в різні пори року.

Варто відзначити, що версії, озвучені вище можуть бути спростовані або ж набудуть підтвердження за результатами археологічних досліджень мегалітичного комплексу «Межові Камені».

 

Використані джерела та література

  1. Собчук В.В. Розвідки в Кіровоградській області // Археологічні дослідження в Україні. – К.: «Стародавній Світ», 2015. – С. 114-116.
  2. Тесленко Д.Л. Об эволюции мегалитических сооружений в Северном Причерноморье и Приазовье // Матеріали та дослідження з археології Східної України: від неоліту до кіммерійців. Збірник наукових праць. – Луганськ, 2007. – № 7.
  3. Хокинс Дж., Уайт Дж. Разгадка тайны Стоунхенджа. – М., 1984.
  4. astroid.eu

 

[1] Автор статті висловлює слова вдячності Калашник Г.А., головному геофізику геологорозвідувальної експедиції № 37, кандидату геологічних наук; Литвиненку В.Т., геодезисту; Мішиній Т.В., землевпоряднику ТОВ «Кіровоградгеоінформ»; Савенку О.О., підприємцю; Соколову В.А., Нечаївському сільському голові; Шляховому К.В., старшому науковому співробітнику Кіровоградського обласного краєзнавчого музею; вихованцям секції «Археологія» Малої академії наук учнівської молоді, які діяльно допомагали у вивченні комплексу «Межові Камені».

[2] За допомогою електронного тахеометра TRIMBLE (похибка приладу складає 5”) проведено виміри комплексу, що дозволили нанести об’єкт на план та визначити точні відстані між його конструктивними частинами. Також для опису комплексу було прийнята нумерація каменів арабськими цифрами та пар каменів римськими (рис. 2).

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *